Пророчий сон

Мені дуже хотілося б аби ти приїхала,
Щоб ми були разом,
А потім знов і знов...
Дуріли, веселились, цілувались, обіймались,

Все що в голову нам стрельне,
Головне що буде тепло,
Буде тепло на душі,
Лише прийди, лише скажи,

Я почекаю не втечу,
Бо ти моє, моє усе,
Без тебе це усе не те,
 
Я і сумую за тобою,
Не сплю ночей не їм нічого,
Здається скоро вже помру,
Та де тут сенс, як я люблю,

Залишу світ, а толку з того?
Не буде мене, не буде болю,
Не буде мук, лише "нічого" ,
Залишиться лиш пустота, у серці з'явиться діра,

Та не моєму, я вже прах,
Літаю десь на небесах,
Та стежу звідти за тобою,
Як ти сумаєш, а все за мною,

Хоча спочатку ти раділа,
Що я немовби  розчинився,
Розвійвся неначе дим,
Та стер сторінки наших днів,

Лише щоб ти була щаслива,
Бо ти сама того хотіла,
Та є лише один нюанс,
Який стосується лиш нас,

Сама не знала що хотіла,
І після втрати зрозуміла,
Тобі мене не вистачає,
Тих всіх моментів що були,

Палких цілунків на дощі,
І всіх обіймів при морозі,
Коли ішли ми по дорозі,

Ну а я за руку взявшись
І дивлячись тобі у вічі,
Тримав тебе немов востаннє
І промовляв щось там у тиші,

Стару якусь легенду,
Про червону нитку долі,
Що зв'язала двох людей,
У почуттєвому полоні,

Яку розтягуй чи стискай,
Не розірвеш і не благай.
А ти мене все більше  мучиш
Та випробовуєш терпіння,

Хоч знаєш витерплю я все
І вибачу усі грішіння,
Та тим не менш не припиняєш,
Кипіння точки ти чекаєш,

І ось та довгожданна мить,
Собою вже не володію,
За всіх дрібниць я шаленію,
Стосунки наші на межі, у всьому винні тільки ми,

Та це життя і все нормально,
Ми мали через це протйи,
Не зруйнувавши цих відносин,
Які ми довго так несли,

Як той Сизиф що все ніс камінь,
Але ніяк не міг він здатись,
То не здаватимусь і я, свого доб'юся будь там що,
Мені потрібний лише шанс, а інше з'явиться раптово.

І ось вже ранок, сонця дотик,
Ти розумієш це був сон,
Видіння може стати віщим,
Візьми лиш в руки телефон,

Бо це твій вибір та життя,
Вирішувати все тобі,
Чи повернутися до мене,
Чи втратити, та назавжди.