Вершковим сном...
Застиг тюльпан, як ряджена сноха.
Квітнева ніч зірками порошиться,
Зі срібних пасм закручує рога.
Косматить трави молоді вітрець-гребінка,
Лоскочучи вдоволене лоша.
На дворі світла житного скоринку
Зім’яла ненасичена душа.
Немов би яблуні у цьому винуваті:
Шумлять, як діви златокосих мрій,
Де слідом за весною йдуть сохаті
По стежці пролісковій чарівній.
Тож в цю весну душа не може спати
У забутті чаклунських молитов:
В цю ніч вона приречена кохати,
Ковтати із повітрям мед-любов.
А потім світлом раю запалати,
Як окарина збудить голосна.
В цю ніч ми всі приречені кохати,
Допоки нам дарує це весна.
Свидетельство о публикации №114081201896