Непрочитаний лист забутоi матерi

А знаєш,я маю велику радість від того, що зустріла тебе. Врешті я зрозуміла наскільки жорстокі бувають люди. Настільки,що прохання про поміч,маленьке прохання про поміч у їхніх очах-стає,як повчання. Повчання їм,їм-тим ідеальним людям,які досягли до таких величин,що мені не піднятися до кінця свого нікчемного життя.               
   Ти усміхаєшся?Усміхаєшся до того часу,до тих пір,до яких дозволить усміхатись тобі твоє звеличене удачею життя. Та коли життя змінить думку про тебе і удача відвернеться від тебе... Ти згадаєш,ти згадаєш про полин,бур'ян-який ріс у твоєму дворі,ти згадаєш його запах і каплі роси,що падали долі.               
   Ти згадаєш мене,ти згадаєш про моє щире бажання вірити в те,що ти чудова людина.Ти зрозумієш мій смуток і гіркоту моїх сліз... Та змінити все на щось краще буде вже запізно. Я не зможу звернутися до тебе по допомогу в важку хвилину,з великим проханням,тому,що коли вона була мені потрібна ти відвернувся від мене... Ти людина з великими можливостями,з великими перевагами на майбутнє,своє майбутнє.               
   Ти чудова людина настільки...настільки тобі бути чудовою дозволяє інша людина.       
Ти можеш ще дивитися на мене зверху в низ,Усміхатись моїм помилкам,та бути байдужим до неудач інших.Проте радіти своїм успіхам.Та ти не зможеш бути такою чудовою людиною без інших,менш гідних,менш поважних людей.               
    Насолоджуючись своїм злетом незабувай,чим вище підіймаєшся ти ступінями в гору,тим рідше ти будеш чути голоси.Чим вище ти будеш піднімати обличчя ввись,тим менше ти будеш бачити красу полів,садів,лісів і квітучих посмішок звичайних сільських та місських діток.
А піднявшись на саму вершину гори,тобі прийдеться робити вибір,стояти на горі в самотності чи скинутись зі скелі до її підніжжя.               
     Відчувши падіння ти зрозумієш злет в вись,підняття над іншими... Відверте хизування над слабкими та немічними,все було марно. Все марно...А все що варте уваги,все промайнуло. Звідкіля починав,туди і повернувся та на жаль лишилося замало часу,замало часу щоб почати все спочатку.Не забувай як пахне полин,підніми з травинок вранішню росу в ній ти побачиш райдугу,яка подарує тобі тепло на все подальше життя.
  Ти чудова людина,чудова настільки -наскільки тобі дозволяє інша людина!
     (Понкратова.О.В.)