Лина Костенко. Иду по полю
стихотворения Лины Костенко
«Іду в полях. Нікого і ніде...»*
http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=16548
Иду по полю. Никого нигде.
Заход в полнеба золотом червоным.
Удод бредёт, петляя шаг, при мне.
Он для меня как малый чичероне.
Здесь пчёлами разносится пыльца,
И муравей над жертвой созерцает, -
На шаг приближусь если я, слегка
Он встрепенётся, дальше зашагает.
В печали цепенеет всё во мне.
Погост стал шире. Груша постарела.
Быть может также там в чужой стране
Кому-то даже птица не запела.
И он идёт, и я себе иду.
Идём вдвоём, под вечер ярче блики.
А он, идя, дудукает: ду-ду!
Овраг, и дальше дети в ежевике!
Текст оригинала:
*Лiна Костенко
«Іду в полях. Нікого і ніде...»
http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=16548
Іду в полях. Нікого і ніде.
Півнеба захід - золото червоне.
Я йду, і одуд стежокю іде,
моїх полів маленький чичероне.
Де бджоли носять сонячний пилок
і муравель над здобиччю міркує, -
ледь я зміню дистанцію на крок,
він перепурхне й далі чимчикує.
Я чую смутку пальці крижані.
Розрісся цвинтар. Груша постаріла.
Мабуть, людину десь на чужині
отак би жодна пташка не зустріла.
І він іде, і я собі іду.
Йдемо удвох під вечір по стежині.
А він мені дудукає: ду-ду!
А далі яр і діти у ожині.
Свидетельство о публикации №114081104103