Настанет день...

                «Настанет день печальный, говорят!
                Отцарствуют, отплачут, отгорят,
                остужены чужими пятаками,
                мои глаза, подвижные, как пламя»
                - Марина Цветаева


Настане день – печалі благодать! 
Відплачуть, відцарюють,  відгорять,
остуджені чужими мідяками,
мої рухливі очі, свідки драми.
І двійника знайде двійник,
і крізь легке лице прогляне лик.

Нарешті все ж тебе я удостоюсь,
благопристойності прекрасний пояс!

Розгледіти чи зможу я здалеку  вас,
в знаменнях хресних, ницих, без прикрас,
паломників доріжки чорної простої
до мене, до руки, не відсмикну якої,
холодної руки, з якої знято всі табу,
руки, якої вже нема. І вашу каятьбу

і ваші поцілунки, теплі і живі, із хвої
не заперечу вперше, з білого сувою
що огорнув мене від голови до п'ят, -
благопристойності прекрасний плат.
Ніщо мене вже в сором не вжене, у краску,
Сьогодні Великдень у мене - св'ято Пасхи

По вулицями залишеним Москви
поїду я, і побредете ви.
Тамуючи журбу, дорогою відстане не один,
і перша грудка в кришку гробу гримне, плин
часів спиняючи. І врешті буде, проти перепон,
дозволеним мій себелюбний і самотній сон.

І ось нічого не потрібно вже віднині
новопреставленій боярині Марині.