Осiнь - Муза моя!
У сірій дрімоті туман ліг на берег.
Кружляє осіння печаль, і ніби п’є кров:
із тиші, не з вітру… Чи то так і треба?
Самотньо чаклунці, без хмар, без суму, чогось,
вона неспокійна в безсонні своєму
не втратила вроду, і плаче дощами…
Натхнення дарує, як чуйність поету,
від спраги цілує, і тоне в безтямі…
Я хочу до Мрії – безмежного неба!
Аж поки не стане нам щастя обом.
Любов не відштовхуй мою ти від себе,
нам буде блакитним, прозорий полон…
Нас заздрості холод чужий не торкнеться.
Залишиться жаль на обличчі Творця…
Чи ж Він так кохав, як нам це вдається?
Не в сні ми зустрілися – Музо моя!
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114080901716
Свидетельство о публикации №114080901716
Рецензии