У пошуку самих себе ми врешті решт зустрічаємо надію,
теж блукаючу пустельним небом без мрій, що суне думками,
розділеними на реалії пам’яті, чи то чиєїсь брехні про нас, про втрачене щастя,
не визріле колосся Любові, котре знищує вогонь війни учорашньої недолі…
Сьогодення терпляче і боляче жде змін… Нерозуміння скоєних гріхів
не дає справжньої Віри у майбутнє, у завтрашній день, а може і долю!..
Хто ж він, що без нас тупцює мовчки небесами?.. Навіщо зраджують нам думки?
Мабуть їм, не стати нами… Це навіть не можливо, якщо не чекати на Любов,
не слухати музику закоханих сердець, і не вгадувати сни, що кружляють нас у собі…
Не потрібно бавитися нездійсненною ностальгією гри у почуття,
у відчуття самих себе, без вітру перемоги над злом світу, наступаючого постійно
на нас з усіх боків, щоб викрасти нашу дійсність…
Де ж подiтися од зла свiту?..
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114080708414
Свидетельство о публикации №114080708414
Рецензии