А як тоді без тебе жити на сім світі,
Вдихаючи повільно повітря самоти?
Я знаю, що то будеш саме ти,
Хто тихо в двері постучить закриті,
Промовивши, що «правди ніде діти…
Я вижив, знаєш, вже не треба сльози лити.
А океани, тими сльозами залиті,
Осушать ті гарячі миті,
Коли зі мною поряд ти.»
Тобі так просто все те повернути,
Згадати лиш минулі давно дні.
А я спалила їх в собі, щоби забути,
І поховала десь в душі на дні.
Тепер вони уже не кровоточать,
І не сичать у адському вогні,
Щодень про тебе пісні не торочать,
Але ще досі їхній біль в мені.
Боротися уже не стане сили,
Моє давно втекло ріками пустоти.
Твоє в мені так боляче убили,
Тому я маю вже без тебе далі йти.
Без тебе
© Copyright: Элина Полякова, 2014
Свидетельство о публикации №114080708184
Свидетельство о публикации №114080708184
Рецензии