Роки без долі пролетіли,
Здавалось, більше не збудить,
Та спалахнуло, як зустріли,
Минулу незбагненну мить.
Все завихрилось до основ,
А погляд бажаним хвилює,
І закипає знову кров,
Вулкан чуттів в душі вирує.
Мов в ті роки, що поєднали,
Зустрічний погляд пломенить,
З такою пристрастю кохали,
Й так жадібно хотілось жить.
В красі, як в дзеркалі води,
Любов і зваба вигравають,
В цьому полоні назавжди
Серце і душу залишають.
Легенький дотик - дар безцінний,
Нестримна жага до єднань,
Що безперервно хоч і змінно
Несуть зрадливість сподівань.
1.08. 2014р., Київ
Зустрiч
© Copyright: Григорий Божок, 2014
Свидетельство о публикации №114080604079
Свидетельство о публикации №114080604079
Рецензии