Нiмотна самотнiсть...
Ні вітру, ні повіву – тиша безмежна, глуха.
І я – сам-один, а у вічності миті широкі
З пустелі душі, де зміїлася думка лиха.
За все слід платити – наблизився нині до краю,
Що сталось – не вернеш: оцей шлях обрав собі сам.
Німотна самотність настигне і нагло скарає
Крутіше, жорсткіше, аніж це дано небесам.
І каятись пізно – не прийме Всевишній молитви,
Бо все у минулім, одначе – не скоєний гріх!
Принизити прагнув тебе і назавжди скорити,
А варто б любов’ю, якою таки не зігрів…
Німотна самотність… І милі ввижаються кроки…
2.08.2014
Свидетельство о публикации №114080602495
А варто б любов’ю, якою таки не зігрів…"
***
кроки у напрямі усвідомлення помилок вже варті самі по собі, а в такому поетичному втіленні..
особливо вражає!!
усе можна виправити духовно, через прощення.. себе й помилок..
натхнень та наснаги нової, Славко..
Щиро милуюсь талановитими рядками,
Олена Ра 09.09.2014 13:01 Заявить о нарушении
не знаю вашого віку..
а твори ваші вражають красою мови й щирістю почуттів..
а ще цікава знати, чи в побуті мовою послуговуєтеся, адже в місті вашому та й на донецьких теренах мало її чути, на жаль, більше суржик або покручі мовні..
з повагою,
Олена Ра 03.11.2014 22:36 Заявить о нарушении