Сергей Шелковый - были в сетке переплёта..

«БЫЛИ В СЕТКЕ ПЕРЕПЛЕТА РАЗНОЦВЕТНЫ РОМБЫ СТЕКОЛ...»
Сергей Константинович Шелковый  (р. 1947 г.) http://stihi.ru/avtor/seshel


-------------------Перевод с русcкого на украинский язык: Николай Сысойлов
-------------------Перевод с русского языка на болгарский язык: Красимир Георгиев


----------------------------------Сергей Шелковый http://www.stihi.ru/2014/06/06/4
----------------------------------БЫЛИ В СЕТКЕ ПЕРЕПЛЕТА РАЗНОЦВЕТНЫ РОМБЫ СТЕКОЛ...

----------------------------------Оттого, что я жизнью пьянел до сердечного звона,
----------------------------------больше верного хлеба неверную волю любил,
----------------------------------отпусти мне грехи, тёмноликая матерь-икона,
----------------------------------и на доброе слово напутствуй толикою сил.
----------------------------------Оттого, что я кожею чуял прохладные травы,
----------------------------------в азиатском загуле глотая горячую соль ,
----------------------------------ты не сыпь мне, судьба, на разбитые губы отравы
----------------------------------и молитву сложить на исконном наречье позволь.

----------------------------------И смиренье грешно и с собою всё муторней биться,
----------------------------------и утробным порокам уже не отыщешь начал.
----------------------------------Только, ветра вдохнув, продолжаешь и жить, и молиться,
----------------------------------и тянуться к Нему, Кто нас редкою мукой венчал…
----------------------------------Да вот будут ли впрок наши скорби, что издавна с нами?
----------------------------------Наша гибель-гульба и теперь – на свету, на миру…
----------------------------------Шелестят тополя, как живое зелёное знамя,
----------------------------------искупительно плещут на солнечном майском ветру.




ГРАЛИ В СІТЦІ ПЕРЕПЛЬОТУ РІЗНОБАРВНІ РОМБИ СТЕКОЛ..
(переклад на українську мову: Николай Сысойлов)

***

«Від того', що життя'м я п'яні'в до серце'вого дзво'ну,
бі'льше ві'рного хлі'ба неві'рну свобо'ду люби'в,
відпусти' всі гріхи', Ма'тір Бо'жа», – цілу'ю іко'ну
і в моли'тві свої'й сподіва'юсь на ди'во із див.
Від того', що я шкі'рою чу'яв, мов щу'пальцем спру'та,
Прохоло'дність від трав, азіа'тську ковта'ючи сіль,
ти не сип мені', до'ля, на гу'би розби'ті.. отру'ти  –
дай на щи'ру моли'тву насна'ги, натхне'ння та сил.

І змири'тись грішно' –  і з собо'ю так ва'жко вже битись,
бо утро'бних поро'ків вже зо'всім не ви'дно нача'л.
Ті'льки, ві'тру вдихну'вши, продо'вжую жи'ти й моли'тись, –
і тягну'тись до Ньо'го, Хто з му'кою нас повінча'в ...
Та чи бу'де нам сенс від скорбо'ти, що в  смуток  Сатрапу
на'ших і'грищ та гу'льбищ весе'лих скоро'чує час?..
Шелестя'ть на вітру', мов споку'т зелені'ючий пра'пор,
три топо'лі близь Хра'му, де Ма'тері Бо'жій мій глас.

***
Николай Сысойлов.
02-03.08.14


ред.корректировка Сергеем Шелковым текста перевода Николая Сысойлова:

«Від того, що життям я п'янів до серцевого дзвону,
більше вірного хліба невірну свободу любив,
відпусти мені гріх, Богородиці темна ікона, -
у молитві своїй сподіваюсь на диво із див.
Від того, що я шкірою чуяв липневі спокути,
в прохолоді трави азіатську ковтаючи сіль,
ти не сип мені, доля, на губи розбиті отрути –
та на щиру молитву надай і натхнення, і сил.

І змиритись грішно – і з собою так важко вже битись,
бо давно не угледіш утробним порокам начал.
Тільки, вітру вдихнувши, продовжуеш жити й молитись, –
і тягнутись до Нього, Хто з мукою нас повінчав…
Та чи буде нам зиск від скорбот, від тієї наснаги,
що спиняє нарешті всім ігрищам, гульбищам час?
Шелестять на вітру, мов зелені та сонячні стяги,
три тополі – мов шепіт небесний до нас…

***
04.08.14


=======================================================

ЗАМРЕЖВА РАЗНОЦВЕТНИ РОМБОВЕ СТЪКЛОТО
(перевод с русского языка на болгарский язык: Красимир Георгиев)

***
Затова', че сърде'чни звънте'жи в живо'та си ро'нех
и невя'рната во'ля пред ве'рния хля'б подреди'х,
опрости' грехове'те ми, му'ргава ма'йко-ико'на,
и с подкре'пяшти ду'ми напъ'тствай ме в за'леза ти'х.
Затова', че прохла'дни треви' върху ко'жа почу'вствах,
в азиа'тско пия'нство погъ'лнал соле'ната жа'р,
не изси'пвай отро'ва, съдба', на разби'тите у'стни,
позволи' ми моли'тва да ва'я с ези'ка си ста'р.

И смире'ние гре'шно се би'е с трево'жната во'ля,
на утро'бни поро'ци нача'лото ма'й отзвуча'.
Продължа'вай в живо'та под вя'търа стро'г да се мо'лиш,
да пося'гаш към То'з, ко'йто с мъ'ката на'с ни венча'...
В на'ште скъ'рби отда'внашни по'лза дали' ште оста'не?
Те' сега' са на све'тло и ги'белен пи'р ни лъсти'...
Шумоле'ят топо'лите, жи'во зеле'но са зна'ме,
изкупи'телно слъ'нчево ма'йският вя'тър плюшти'.

***
Красимир Георгиев http://www.stihi.ru/2014/06/06/4