Вона відчує
Мені у щось треба вірити.
Це як пігулка від шалених дощів.
Душу розшматує знову мозок мій.
І я не знаю чи хто з нас лихий.
Тобі б узяти і душу мою вийняти.
Щоб обійняти її до країв.
Може відчує вона, це треба їй.
Знати що не одна, що світ у ній.
Їй дещо боляче між кісток моїх.
Вже занадто зле, не сприймає слів.
Бажає квіт різнобарвних, п'янких.
Таких не схожих, таких лихих.
Хоче летіти під музику Богів.
Відчути легкість усіх життів...
І сенсу вбачати бажання не маю.
Не моя це планета, я і без вас знаю.
Вітаю лиш зграю шалених, лихих.
Людей що бажають відчути політ.
Відчути реальність трошки вагомо.
Забути про сумнів,подивитись навколо.
Світ пролітає, я все час гаю.
Залишився зі мною лиш квітів букет.
Та "його" досить рідний - силует.
Вона
© Copyright: Марина Юневич, 2014
Свидетельство о публикации №114080306322
Свидетельство о публикации №114080306322
Рецензии