Упав туман

Упав туман на те, що буде далі…
Упав туман і все собой накрив…
А я сиджу в очікування залі,
І сушить сльози вітерцю порив.

Минуле вже в минулому зосталось –
Миттєвості вчорашнього життя.
А за майбутнє сумніви закрались –
Та вже назад немає вороття.

Я зі сльозами сіяла зернята
І ними поливала з року в рік,
Але не знаю, що тепер збирати,
Одним скорботам маю щедрий лік.

Претензії не буду пред’являти,
Немає винних, лише я одна
Повинна була це передбачати,
Бо власна міра – сила руйнівна.

Тепер журюся в пошуках розради,
Але туман накрив її сліди…
Не дасть ніхто у ці часи поради,
Немає тих, хто зна шлях до води.

Багато слів, багато пропозицій,
Та в тім нема ні сили, ні ваги.
Хоч кожен і дотримує позицій,
Але вони бездійні для ноги.

Куди зробити крок, куди ступити,
Щоб не зійти з призначених стежин?
З якого джерела у цей час пити,
Який сурми є справжній вірний дзвін?

Поклич, Господь, спрямуй земні дороги,
Щоб бачила куди зробити крок.
Так хочу віднайти Твої пороги
В призначений згори Тобою строк.