Лина Костенко - графиня Разумовская

Вольный перевод
стихотворения Лины Костенко
"Графиня Розумовська"

Наталья Сафонова



- Куда привёз меня? Ты спятил, что ли?
Мне в Петербурге тесно и убого.
Мне нужно, чтобы лес и пруд, и поле...
Здесь негде клюнуть курице, ей богу.

Заискивай то с теми, то с другими,
там не ступи, не молви слова оным.
Молюсь я пред иконами благими,
тут кланяйся каким-то там "парсонам".

И ты набрался, "што", да "што", да "ето".
Царицу под венец? Свихнулся чисто!
Да в Лемешах же есть Елизавета -
не расфранченна и не гонориста.

Девчата наши - век бы любоваться!
А запоёт - окрест услышат все.
Такую б вот! А эта твоя цаца -
три волосины в тощенькой косе!

- Мамаша,тише!
 Я ему "мамаша"!
Помилуй Бог! И вправду нездоров...
Здесь всё чужое. Речь и то не наша.
И сыро здесь. И бездна комаров.

А те балы! Не хочешь, а споткнёшься.
А те шелка и шлейфы, как шлея.
Сама с собою вряд ли разминёшься -
куда не ткнёшься в зеркало - всё я.

Мне опостылели и те, и те, и "ети"...
Нигде не встретишь родственной души!
Ну, всё. Бывай. Скажи Елизавете -
графиня возвратилась в Лемеши.
03.08.2014.


____________________________________________

*Лiна Костенко
«Графиня Розумовська»



– Ти що, здурів? Куди мене привіз?
Мені ж тут тісно, в цьому Петербурзі.
Мені – щоб поле, щоб ставок, щоб ліс,
а тут цей двір, нема де клюнуть курці.

Туди не стань, там слова не скажи,
до тих і тих підлещуйся, аж сумно.
У церкві я молюсь на образи,
а тут дивися на якісь парсуни.

Ти теж, набрався, што та што, та ето.
Чогось повів царицю до вінця.
У Лемешах є теж Єлизавета, – 
хіба ж така напринджена, як ця?

У нас дівчата – любо подивиться,
а заспіває, то на три версти.
Ото була б! А ця твоя цариця, – 
косу немає з чого заплести.

–  Мамаша, цитьте!
Я йому мамаша!
Крий, Боже, сину, ти таки здурів.
Тут все чуже. І мова тут не наша.
І сиро тут. Багато комарів.

А ті бали, не хочеш, а споткнешся.
А ті шовки і шлейфи, як шлея.
Сама з собою ледве розминешся, – 
де не поткнешся в дзеркало, все я.

Мені набридли ті, і ті, і еті.
Ніде немає рідної душі.
Ну, все. Бувай. Скажи Єлизаветі, – 
графиня повернулась в Лемеші.