Щодня то ураган,то сильний дощ,
Штовхає в мої шибки пишні віти,
І не дають мені вони черствіти,
Від кроків прорезиняних підошв.
Так небо плаче серед сірих площ,
Шепочуть краплі людям заповіти,
І не дають вони мені зомліти,
Серед постійних,нескінченних прощ.
І я щодня тікаю в зелень рощ,
Бо нікому тепер мене жаліти,
Не добре це-в сімнадцять посівіти,
І горем прорости крізь сталі товщ.
І біллю прорости сталі міць,
Надією за мить перегоріти,
Мені ж дано чекати і любити,
Тебе...І віру втримать силоміць.
Чекати i любити
© Copyright: Ксения Левак, 2014
Свидетельство о публикации №114080209429
Свидетельство о публикации №114080209429
Рецензии