***

Останній постріл тишу розриває,
Останній поцілунок із свинця,
Останній погляд,очі досі сяють,
Останній подих-холод вітерця.
До ранку біла повінь не втихала,
Бузковий цвіт приник біля лиця.
Шістнадцять літ.Дитина.Помирала.
У спогадах і муках до кінця...
Остання пуля,черга автоматна,
І гасне небо в зареві ночей.
В холодну прірву ринуть,брат за брата,
На віки вічні в сутінки алей.
Хтось був жонатим,хтось не встиг досіль,та
Тут істина сумна-на всіх одна:
Сира земля навкруг,трава,могили,
То ж тільки травам й знати імена.
Затихла повінь,вітер вже не виє,
Скрізь марево,чуть серця перестук,
І тулиться маленьке що є сили
До маминих холодних,стилих рук.
Останній вибух,землю підірвало,
Загублено вже не одне життя,
Змах вій останні сили забирає
І сотні кануть в теє набуття...
Це епілог,без змісту,без прологу,
Зловіщий задум чорного митця,
З лиця землі стирати ці дороги,
В руїнах хоронити ці місця.
А руку вбивці нині знає кожен,
Бо скроні змучено засіль зжима вона-
Сташна війна,кроваве смертне ложе,
Перервана,тонка життів струна.