Дивлюсь я на небо — та й думку гадаю:
Чому всі мерзотники не відлітають?
Чому ти, Господь, їм під сраку не дав,
Щоб кожен про підлощі свОї згадав?
Щоб зникли за хмари, подальше від світу,
А хто залишИться, той буде радіти
І ласки у сонця і зірок прохать
І дихати вільно, і щиро кохать.
Нам досить казати, що доля не любіть!
Ми – вільні є люди, не цапи приблудні,
Свої ми у долі, свої у людей!
Господь нас кохає як рідних дітей!
Нам досить казати, що щастя не знаєм,
Що гірко без долі свій вік коротаєм.
Як згинуть мерзотники, стане не гірше
І будуть про радість співать наші вІрши!
І буде та радісна пісня проста,
І думка далеко й високо літа!
Так дай же нам, Боже, великої сили
Зробити щасливою рідну Вкраїну!
Да простит меня классик!
© Copyright: Георгий Олегович Хват, 2014
Свидетельство о публикации №114080202872
Свидетельство о публикации №114080202872
Рецензии