Монолог біля поштової скриньки
Поштова скринько,
ти — німий свідок
усіх моїх мрій,
чекань,
розчарувань
і мого кохання.
Скільки ж ти знаєш
моїх таємниць —
навіть ті,
що нікому іще
не відомі...
Ось і знову
кидаю погляд
у тебе, —
дарма,
ти порожня.
Не повірю,
відчиню замочок —
ти порожня...
А я все чекаю,
все сподіваюся
отримати вісточку,
байдуже, звідки,
аби лиш знати,
що пам'ятають,
іще не забули...
Але знову
кидаю погляд у тебе, —
дарма —
ти порожня...
Липень 1996
Поштова скринько...
© Copyright: Анастасия Сарвилова, 2014
Свидетельство о публикации №114080201634
Свидетельство о публикации №114080201634
Рецензии