Затягнули хмари небо мирне…
Поміж Заходом і Сходом – війни.
В буднях притаїлись чорні злидні.
Чути з церков псалми паніхідні.
Матір сина на руках тримає.
І до свого серця пригортає:
- Не для того я життя давала
Тобі синку, щоб війна кривава
Радість і добробут забирала.
Не для того, щоб зелені трави
Замальовував червоним травень,
То солдатські просочились рани…
Не для того сонячним промінням
Твої очі й усмішки тремтіння
Напувала. Боже не для того!
Не для того стежку розстелила
Я любові від самого бога.
І вкладала материнську силу
В твоє серце, синку. Не для того!
Змію кровожерливий до мене
Йди. Побачиш царство моє темне.
Меч любові гострий все, що зайве:
Біль, печаль, тривогу розрубає .
Тож іди в мої обійми, зміє.
Нагодую я тебе й мечем зігрію…
18:13
30.07.14.
Нагодую
© Copyright: Лариса Калинина-Харламова, 2014
Свидетельство о публикации №114073007617
Свидетельство о публикации №114073007617
Рецензии