Спогади

Життя  сплива,  роки  минають,
Moє  дитинство так  було  давно,
Що  тiльки  спогади, ще  думи навiвають
Фрагментами, як   те  нiме  кiно.

“Шелякiно”  яке  “Советским” стало
I Ладомирiвським тодi  ще був район.
Пригадую не все, цього звичайно мало.
Та  пам’ять  незавжди нас пустить у свiй схрон.

Думки лiтають, як в повiтрi  пiр’я.
Пригадую, хоч був я ще маленьким,
Як перевозив на нове подвiр’я
На ГАЗ 51-ом Н.А.Коваленко.

Як блискавки заряд поцiлив в тьотю Раю,
Ii  зарили в землю, стирчала голова.
Як  це допомогло, навiть не пам’ятаю
Та добре те, що лишилась жива.

Пригадую, як в хату протягли проводку
Ми так радiли всi, бо темрявi ж кiнець.
Та в “банi” хтось як згадував про водку,
То знов блищав  у  хатах  "каганець".

Як  в вихiднi  iнтелегенцiю постiйно
Ганяли цеглу бiля церкви оббивать.
А  я запам’ятав  той роспис на всю стiну -
З дитиной на руках  величну Божу мать.

Пригадую, як  йшли  вистави  влiтку  на  естрадi.
Як смiшно було всiм з сльозою на очах.
Я прикидавсь, що сплю ,то все того заради,
Щоб  батько  нiс  мене до дому на плечах.

Як  “Крицьке“ з “Крутиками” величчю здавались,
 Зрiвняти з чим ?– немає  справжнiх   гiр.
Вони  такими  довго  ще  вважались:
Природи-матиньки  невидуманний твiр.

Не знаю: вдень, чи  з  ночi   помiж   ранку
Придумали  мiй брат з Петром дiда Cтефана
У скелi  крейдянiй   зробить  собi  лежанку.
Ще й пiдпис залишити свiй  i корефана.

“Сарма”та “Водяна”, рiвчак  наш та “Брiдок”
Миньки, в’юни, в’язки, а раки, а плотва.
I верби, луки, лози, на «брiдку»  пicок.
Краса ця вся, то Чорна Калитва.

Без пам’ятi  людина  не  живє
Вона живє  поки  все  пам’ятае.
Так  кожна  мить  в  життi – це щось новє
Хай помне  пам’ять, менш  хай  забувае.