Вишня

За нить дождя незримо потяну.
И в прошлое - раскроются кулисы.
Где в светлую, безумную весну
Под дождь весенний -
            подставляла листья!

А он - тревоги каплями смывал,
Поил надеждой, и будил бутоны.
Так нежен был
            внезапный капель шквал!
И - солнце золотистою короной

Из туч - надежду посылало мне,
Что я вошла в весну!
            Что я - любима!
Весна! Весна! Живи! Растаял снег!
Дари цветы влюблённым и любимым!

...За занавеской летнего дождя
Весны безумство отошло. Не слышно.
И белый цвет забрал ты, уходя.
Но - алым на ветвях -
            серёжки-вишни.

*********************
Я потягну за ниточку дощу,
В весну минулу потягнуся листям...
В забутий легіт пам"ять допущу,
Магічним змахом опущу куліси.

Ти благодатним сонячним дощем
Весняним днем на спрагле листя падав,
І ніжних крапель незабутній щем
Душі тоді торкнувся - зорепадом...

В бутонах зріло квІту відчуття,
Ось-ось збиралась вибухнути - білим!
Була - твоя! - уся, без вороття!
Ти був для мене ніби світом цілим!

Володарем моїх і снів, і дум,
Ти дарував примари кольорові,
І, заколисана, під вітру шум,
Я забувала сутінки зимові...
Промінням сонця йшло твоє тепло.
Моя весна - злітала і кружляла!

...Минуло дивне сяйво. Відбуло.
Серпневий дощ тепер нас розділяє...
Зірвало вітром білосніжний квіт.
В минуле - вЕсни відійшли колишні...
Ти залишив на згадку - той політ.
Примарні мрії. І сережки - вишні.