В необдуманий біль,
крізь торішню печаль
поринає душа у без мрій,
без вагання, в безкрай…
В тім безмежжі вона –
одинока й сумна,
невідвертим жива…
У печалі, й тоді
блудять світом сумні
дощові небеса…
В хмаровій із тривог,
стелить тиша туман
без думок…
По за край вічних снів,
де лишилась Любов –
у безтямній надії, самі
ми й раніше були…
Ділять нас на чужих,
або ж більш ніж близьких
затолочені злобою днів
не зізнання слова…
Ти була і ти є,
як отой небокрай, лиш моя,
де я буду твоїм…
Ти моя, коли мрiя жива!
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114072508802
Свидетельство о публикации №114072508802
Рецензии