Пройдут, пройдут тысячелетья В. Коллар

Спливуть, спливуть тисячоліття,
А з ними й наші імена.
Вугіллям стане пружне віття
З відбитком рути чи зерна.
Загинуть деякі держави,
Міста поглине пил віків,
Від гучності чиєїсь слави
Дійде до днів тих кілька слів…
О, невблагана давнина!-
На порох ладна стерти все ти
І кольор стиглого зерна
І дивний біль кохання в серці!
На порох стерти ладна все ти,
Але у вічному двобої
В очах зелених буйний всесвіт
Нуртує ранньою весною.
Струмками, сходами і цвітом,
І тихим лепетом малечі,
І посмішкою перших квітів,
І сонцем, стомленим на вечір,
І снігом пролісків малих…
Зелені очі у Наталі
І дивний біль кохання в них.

Пройдут, пройдут тысячелетья
И с ними наши имена,
Углём упругость станет ветви-
В нём оттиск руты и зерна.
Исчезнут славные державы,
Наш град поглотит пыль веков,
От громкости вчерашней славы
Дойдет до дней тех пара слов...
О, ты неумолима, вечность!-
Стереть ты в прах весь мир готова,
И зёрен золотую спелость,
И в сердце боль пережитого.
Стираешь в прах весь мир крещёных...
Но вечный не окончен бой,
Вселенная в глазах зеленых
Бушует раннею весной.
Ручьями, всходами и цветом
И детским лепетом в оконце,
Цветов улыбкой первых светом,
Под вечер утомленным солнцем,
Снежком подснежников лесных...
Так зелены глаза Натальи,
И боль любви, как чудо, в них.