Я тримала його за смарагдову сталь,
за лезо, за димчатий гребінь.
Я летіла у синю незвідану даль
по чорному літньому небі.
І хмари стелились у жовтих очах,
У лавових хитрих зіницях.
Ніхто нас не бачив, не помічав,
Лиш мирно бриніла дзвіниця.
Та зранку за нами піде легіон,
Пускатиме стріли отруйні.
І рине донизу мій сизий дракон,
Вітри розганяючи буйні.
Скотиться Сонце по сфері небес,
Вкриватиме ріки серпами.
Я перемагатиму біль і себе,
Латаючи змієві рани.
Та поки ми мир несемо на хвості-
Триває матерія ночі,
Бринить десь дзвіниця в тумані густім,
Палають драконові очі.
Я тримала його
© Copyright: Така Синева, 2014
Свидетельство о публикации №114072500548
Свидетельство о публикации №114072500548
Рецензии