Петро Куценко. Под Спасском в тяжёлое лето...

Под Спасском — в тяжёлое лето начала войны —
То ль всадник, то ль призрак явился с ночной стороны.

Не стёжкой, а так — через ямы, окопы, стволы
Входил и глядел, как из бездны, — сквозь стены в углы
Домов уцелевших, и молча сползал, как туман,
На выгон, где кто-то, казалось, поставил экран.

И шея светилась колодезного журавля,
Крутилась под небом пустым кинолента «Земля»
Цвет яблонь с экрана струился и в горле горчил,
И пили его с полдесятка безруких мужчин,
И жёны, и дети, да очи седых стариков,
Да кто-то ещё... Кто-то с неба, сквозь мглу облаков.

Хрипел репродуктор, сухие глуша голоса,
Девчатам под ноги по капле слетала роса.
Но разом, внезапно экран встрепенулся в огне:
То всадник иль призрак на чёрном поднялся коне. -
Заплакал младенец, и крик оборвался вдали,
И стоны, и взрывы гудящую твердь сотрясли.

Согнулся механик — с рассудком своим не в ладу:
Неужто... неужто я ленту заправил не ту?..
И смолк репродуктор — и призрак рассыпался — ввысь,
И все, как один, не спеша по домам разошлись.

И гул уходил далеко-далеко за поля,
И тихо дрожала и вновь оседала земля,
И кто-то всю ночь напролёт видел чёрные сны —
Под Спасском – в тяжёлое лето начала войны.

Перевод с украинского


Петро Куценко

* * *

У Спаському
                першого літа по довгій війні
Чи вершник, чи привид з'явився вночі на коні.

Не шляхом, а так —
                через вирви, окопи й садки,
Немов із безодні, вдивлявся в обжиті кутки
Осель уцілілих
                і тихо стеливсь — як туман —
На вигін, де хтось обладнав з простирадла екран.

Світилася шия колодязного журавля,
І йшла просто неба стара кінострічка «Земля».
Цвіт яблунь з екрана пахтів —
                аж у горлі гірчив,
Впивалися ним з півдесятка безруких мужчин,
Жінки й дітлахи,
                та старечих очей кілька пар,
Та ще хтось...
                Та ще хтось із неба, крізь просвіти хмар.

Хрипів репродуктор.
                Глухі обривав голоси,
Дівчатам на ноги збиваючи краплі роси.
І раптом...
                І раптом екран стрепенувсь у вогні,
Це вершник чи привид — на чорному здибивсь коні
І в когось на грудях зайшлось у плачі немовля,
А зойки, а вибухи —
                аж задвигтіла земля!
Сахнувся механік — і вже не збагне до ладу:
Невже ж це... невже ж це —
                я стрічку заправив не ту?
Рвонув репродуктор —
                і привид зметнувся увись,
І тихо-претихо усі по хатах розійшлись.

І тихий-претихий
                лиш гул долинав звіддаля,
І стиха здригалась, немов осідала, земля,
И до самого ранку хтось борсавсь у чорному сні —
У Спаському
                першого лiта по довгій війні.