Не суди мене, коли не знаєш правду,
Не суди мене, благаю, не суди.
Ти ж не знаєш, чому під зорями блукаю,
Чому вночі на підвіконні плачу, сльози утираю.
Ти ж не знаєш, чому серце колить,
Що в груди встромлено і ріже, і шкребе.
Ти не знаєш, про що душа із зорями говорить,
Чому весь біль вона завжди собі бере.
"Не суди і сам неосудженим залишишся" -
Казали завжди й зараз кажуть, - то брехня.
Простіше ж просто, клеймо поставити, облиш,
Нікому не цікава твоя роздавлена, розламана душа.
Не суди, благаю, не суди!
Ти ж сонце не осуджуєш, коли воно для тебе сяє.
І, здається, не було б отой біди,
Коли б хоч раз спитав у зорів, що її серце у собі ховає?
***
© Copyright: Саша Дожди, 2014
Свидетельство о публикации №114072206881
Свидетельство о публикации №114072206881
Рецензии