Марина Цветаева Осыпались листья Окапват листата

„ОСЫПАЛИСЬ ЛИСТЬЯ...”
Марина Ивановна Цветаева (1892-1941 г.)
                Перевод с русского языка на болгарский язык: Красимир Георгиев


ОКАПВАТ ЛИСТАТА

Окапват листата над гробна могила
в предзимен покой.
Мъртвецо, послушайте, чуйте ме, мили:
та Вие сте мой.

Усмихнат! В тъкана от лъч пелерина!
Висока луна.
Вий мой сте – бленително, неоспоримо,
ръка за ръка.

Отново с вързопче към утрото кретам
след болнични дни.
Вий просто по път сте в големи морета
към топли страни.

Целувах ви! Нежни магии изплаках!
С насмешка към гробния час!
В смъртта Ви не вярвам! На гарата чакам –
за Вас!

Да капят листата, да гасне полека
на лентите траурни глас.
Щом мъртъв за целия свят сте, то нека
съм мъртва и аз.

Аз виждам Ви, чувствам, усещам! Не славя
венци и надгробен наслов!
Аз Вас не забравям, не ще Ви забравя
во веки веков!

Безцелни са тез обещания, зная,
безсилни в нощта.
Писмо в безпределност, писмо към безкрая –
писмо в пустошта.


Ударения
ОКАПВАТ ЛИСТАТА

Ока́пват листа́та над гро́бна моги́ла
в предзи́мен поко́й.
Мъртве́цо, послу́шайте, чу́йте ме, ми́ли:
та Ви́е сте мо́й.

Усми́хнат! В тъка́на от лъ́ч пелери́на!
Висо́ка луна́.
Вий мо́й сте – блени́телно, неоспори́мо,
ръка́ за ръка́.

Отно́во с вързо́пче към у́трото кре́там
след бо́лнични дни́.
Вий про́сто по пъ́т сте в голе́ми море́та
към то́пли страни́.

Целу́вах ви! Не́жни маги́и изпла́ках!
С насме́шка към гро́бния ча́с!
В смъртта́ Ви не вя́рвам! На га́рата ча́кам –
за Ва́с!

Да ка́пят листа́та, да га́сне поле́ка
на ле́нтите тра́урни гла́с.
Штом мъ́ртъв за це́лия свя́т сте, то не́ка
съм мъ́ртва и а́з.

Аз ви́ждам Ви, чу́вствам, усе́штам! Не сла́вя
венци́ и надгро́бен насло́в!
Аз Ва́с не забра́вям, не ште́ Ви забра́вя
во ве́ки веко́в!

Безце́лни са те́з обешта́ния, зна́я,
безси́лни в ноштта́.
Писмо́ в безпреде́лност, писмо́ към безкра́я –
писмо́ в пустошта́.

                Превод от руски език на български език: Красимир Георгиев


Марина Цветаева
ОСЫПАЛИСЬ ЛИСТЬЯ...

Осыпались листья над Вашей могилой,
И пахнет зимой.
Послушайте, мертвый, послушайте, милый:
Вы всё-таки мой.

Смеетесь! – В блаженной крылатке дорожной!
Луна высока.
Мой – так несомненно и так непреложно,
Как эта рука.

Опять с узелком подойду утром рано
К больничным дверям.
Вы просто уехали в жаркие страны,
К великим морям.

Я Вас целовала! Я Вам колдовала!
Смеюсь над загробною тьмой!
Я смерти не верю! Я жду Вас с вокзала –
Домой!

Пусть листья осыпались, смыты и стерты
На траурных лентах слова.
И, если для целого мира Вы мертвы,
Я тоже мертва.

Я вижу, я чувствую, – чую Вас всюду!
– Что ленты от Ваших венков! –
Я Вас не забыла и Вас не забуду
Во веки веков!

Таких обещаний я знаю бесцельность,
Я знаю тщету.
– Письмо в бесконечность. – Письмо в беспредельность. –
Письмо в пустоту.

               1914 г.



ОБСИПАЛОСЬ ЛИСТЯ... (вільний переклад на українську мову: Петр Голубков)

Обсипалось листя на Вашу могилу,
І запах зими.
Послухайте, мертвий, послухайте, милий:
Ви все-таки мій.

Не смійтесь! – У світлій крилатці доречній!
Зірки́ звисока.
Мій – так безсумнівно, так незаперечно,
Як ця ось рука.

Я з вузликом знову піду неодмінно,
В лікарню віддам.
Ви просто поїхали в теплі країни,
По сивим морям.

Я Вас цілувала! Я Вам чаклувала!
Над тьмою могили – сміюсь!
Я смерті не вірю! Додому з вокзалу –
Діждусь!

Обсипалось листя хай, змиті і стерті
На траурних стрічках слова.
Якщо для всього цього світу Ви мертві, –
І я теж мертва́.

Я бачу, я Вас відчуваю – усюди!
Що стрічки від Ваших вінків! –
Я Вас не забула і Вас не забуду
Повіки віків!

Я знаю обіцянок цих недоречність
І їх марноту.
Це лист у безмежжя. Лист у нескінченність.
Лист у пустоту…


ОСИПАЛИСЬ ЛИСТЯ... (переклад на українську мову: Микола Сисойлов)

Обсипане листя – на Вашій могилі:
Послання зимі.
Послухайте, мертвий, послухайте, милий:
Ви все-таки мій.

Що ж, смійтесь! – В блаженній крилатці дорожній
Заря висока.
Мій – так безсумнівно і так переможно,
Як ця ось рука.

Піду до лікарні я з вузликом рано,
Замру у двері.
Ви просто від’їхали раптом, неждано –
До теплих морів..

Я Вас цілувала! Я Вам чаклувала!
Сміюсь над загробним буттям.
Я смерті не вірю! Я жду Вас з вокзалу –
В життя!

Хай листя обсипалось, змиті і стерті
На траурних стрічках слова.
Якщо же для цілого світу Ви мертві, –
Я більше мертва.

Я бачу, я чую Вас, – чую усюди!
– Що стрічки від Ваших вінків! –
Я Вас не забула і Вас не забуду
Во віки віків!

Таких обіцянок я знаю безцільність,
Пусту суєту.
– Листи в безкінечність. – Листи у безцінність. –
Листи в пустоту.





---------------
Руската поетеса, писателка и преводачка Марина Цветаева (Марина Ивановна Цветаева) е родена на 26 септември/9 октомври 1892 г. в Москва. През 1909-1910 г. посещава лекции по старофренска литература в Сорбоната в Париж. В творчеството й са застъпени романтическият максимализъм, мотивите за самотата, трагичната обреченост на любовта и неприятностите в битието. Авторка е на книгите с поезия, проза и есеистика „Вечерен албум” (1910 г.), „Вълшебен фенер” (1912 г.), „От две книги” (1912 г.), „Версты” (1921 г.), „Царь-девица” (1922 г.), „Ремесло” (1923 г.), „Молодец” (1924 г.), „Крысолов” (1925 г.), „Поэма Конца” (1926 г.), „После России” (1928 г.), „Федра” (1928 г.), „Мой Пушкин” (1937 г.) и др. От 1922 г. до 1938 г. живее в емиграция в Берлин, Прага и Париж. След жестоки репресии на съветското правителство към семейството й на 31 август 1941 г. се самоубива в гр. Елабуга, Татарстан.