Петро Куценко. Закрой своё лицо...

Закрой своё лицо
                и мимо
Иди, как стон из забытья.
Свершилось всё
                неотвратимо:
И есть житьё, и нет житья.

И горек грех,
                и руки сводит,
И снова — слёзы после слёз,
И тяжесть наших тел уходит
Сквозь дни,
                пронзая их насквозь.

(Какие там текут ключи
Из глубины небес...
                И если
Они когда-нибудь воскресли,
То нас очистили б в ночи...)

Иди ж...
                Вокруг бесплотно, немо
Тьма затаилась по углам,
И терпко пахнут хризантемы,
Про тлен нашёптывая нам.

Перевод с укаринского


Петро Куценко

* * *

Сховай лице.
                Твоє волосся
Розпущене — мов каяття.
Ходімо звідси.
                Все збулося.
І є життя, й нема життя.

Цей гріх — найтяжчий.
                І в надломі
Ці руки, й сльози після сліз,
Й тіла важкі і невагомі —
Крізь порожнечу все,
                навскіс.

(Які вже там з глибин ключі
І всеочисні,
                піднебесні
Ті оченята невоскреслі
Удень омиють і вночі...)

Ходімо ж.
                Тиша мертва й темна
Все облягла. З усіх сторін.
І терпко пахнуть хризантеми,
Нагадуючи нам про тлін.