у відлунні снів тривожних смеркне пам'ять тихим болем…
десь в глибоке снів провалля впала каменем душа…
чи ж торкнеться її вітер, чи здійме до мрій у небо?..
по між нами Вічність – відстань… краплі б’ють у тім’я тиші,
будять спалахи-думки, мрії дихання, мов світло
спалахнуть на ввесь світ зорі… не торкаючись до дна,
нагадають нам про вихід із тунелю – забуття…
там залишимось навіки – недоторкані печаллю,
щастям вкутані у сни, обездолені терпінням днів майбутніх,
з німоти нам не взяти більш нічого, окрім пам’яті про нас,
окрім Долі, що стежину-долю до натхнення привела…
пробиває слово тишу, своїм диханням в один поєднали ми світи…
Одним словом...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114072007809
Свидетельство о публикации №114072007809
Рецензии