Владимир Сосюра Люблю весну...

Люблю весну...

Люблю весну, а кто ее не любит,
Когда вся жизнь цветет как пышный сад,
И шепчут листья, как спросонья губы,
И шлют цветы душистый аромат.

Люблю весну, когда струятся реки,
Когда поет от счастья соловей,
И солнце забирается под веки
В густой тени задумчивых аллей.

Люблю, когда блуждает месяц в травах,
Он хаты белит лучиком своим,
И жадно пьет тепло ночей вдобавок,
А на лугах плывет туманов дым.

Весна одела в зелень ветви дуба,
Уже курлычат в небе журавли,
Люблю весну, а кто ее не любит,
Несущую нам радость от земли.





Люблю весну…

Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей
І заглядає сонце під повіки
У тишині задуманих алей...

Люблю, коли блукає місяць в травах,
Хатини білить променем своїм
І п'є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим...

Весна вдягла у зелень віти в дуба,
уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
на цій чудесній, радісній землі!