Боня. iсторiя щасливого собаки

1

Наша історія починається зі звичайного селища…… у ньому все  як у всіх, вулиці, будинки, звичайні дівчатка  і хлопчики ходять до школи, і до  садочків, а звичайні собаки, кішки, ворони та голуби бігають та літають вулицями, і проспектами  міста. Незвичайним у селища була, хіба що назва………. Щасливе,  ніхто уже і не  пам’ятав хто і коли його так назвав. І от у Щасливому народився песик, такий  як усі, маленькій гарненькій, до всього цікавий, як і його братики та сестрички. Його любила мама, кожного дня приносячи  своїм діткам щось  смачненьке. У цуценят та їх мами не було дому, їх не водили на повідках, не одягали гарних нашийників, та вони не сумували, бо були разом, домівкою для цієї родини був цілий світ, з безліччю цікавих і нерозгаданих ниточок запахів, що розстелилися, по асфальту, і по стежці,  по деревам, і парканам до самих хмар. Маленькі  пухнасті клубочки день за днем росли, гралися, сварилися мирилися і мріяли  про пригоди. Особливо  найменший, песик був швидким  мов м’ячик, і  щомиті боявся пропустити, щось  цікаве, чим завдав чимало клопотів своїй мамі. Песик відчував, що він особливий, і  має здійснити у своєму житті, щось героїчне, хоч у це ніхто і не вірив.

2

Та одного  ранку все змінилося.  Песик прокинувся  рано в ранці, і не знайшов поруч, ні мами, ні братиків, ні сестричок. ВОНИ ЗНИКЛИ, песик підняв  мордочку і тоненько гавкнув, кличучи рідних, ніхто не відповів, голосніше – нічого, песик підняв вухо, почув гуркіт машини. Все зрозуміло, їх забрала  машина, і відвезла до великого міста, воно тут поруч, мама розказувала їм про нього, про машини, про великі  будинки і людей, що живуть у них.  Він  поїде туди, він знайде маму, знайде сестричок і братиків, вони знову будуть разом, все буде як завжди,  ось тільки знайти б дорогу до того великого міста.  Понюхав повітря, підняв вушко………. БУДІВЕЛЬНИКИ, ось хто йому  допоможе, вони ж щодня приїжджають, будувати великій будинок, а  ввечері знову їдуть  до міста.


3

Песик  поглянув на власне відображення у дощовій калюжі посеред будівельного майданчика. Він змінився, дуже  змінився, підріс став обережніший, уважніший. Та  головне, у нього тепер  є ім’я,  он воно  виблискує  на жовтому медальйоні – Боня. З розмов  людей  він знав, що прожив на будівельному майданчику,  вже три місяці. Аж  раптом до вуха  долинули ледь чутні кроки,  та  презирливе  шипіння, то  кішка Матильда привела своїх кошенят  погрітися на сонечку після дощу. Боня відійшов  у бік, сів  осторонь. Кошенята весело штурхали одне  одного, час від часу вони підбігали  до своєї матусі,  та пили її молоко, щаслива  родина………….. серце Боні   боляче стиснулося,   колись і у нього  була така сім’я.  Мов вітер він зірвався з місця, і  вибрався крізь  дірку у будівельній  огорожі на зовні, та стрімголов помчав до автостради  по якій з гуркотом проносилися машини, прямуючи до  міста.

4

Боня знесилено  ліг на ґанок якоїсь будівлі,
Простягнув стомлені лапи і задрімав. Багато, дуже багато довелося зрозуміти йому у місті. Що люди бувають добрі -  Вони ділилися з ним своєю їжею, не били, і не кричали. І є люди не дуже добрі
( Боня не любив слово, злі) – Вони кидали у нього камінням, били палицею, а одного разу навіть  облили його бік окропом, бік довго і сильно болів. Та зараз  шерсть на місці опіку майже відросла, та й біль практично  минув. Попри все пережите, Боня не тримав зла на людей. Він знав, що не всі собаки однакові. Містом  блукали поодиноко, або зграями пси, що  гарчали, кусали людей, та їх  домашніх улюбленців,  могли завдати шкоди дітям, от  люди і  остерігалися після такого собак. Боня, і сам остерігався таких зграй. Кілька разів вони  нападали на нього, і  потім  дуже довго, і сильно боліло вухо, та лапа. Зараз крізь сон і втому Боня мріяв про одне, що  люди у цій будівлі будуть добрими, і зранку дадуть йому крихту якоїсь їжі.      

5

Діти  збуджено гомоніли біля столу вчительки. Сьогодні на  урок природознавства чекали не звичайних гостей
- Сідайте, сідайте, вони вже скоро будуть тут – Вчителька всміхнулася,  у двері постукали
- Заходьте!
Миттєво запанувала тиша, усі погляди були прикуті до дверей.  Молода жінка  зазирнула до класу
- Дозвольте….. 
- Так-так, уже зачекалися!
Дитячі оченята прикипіли до руки незнайомки. Вона стискала повідок, протилежний кінець якого кріпився  до нашийника середнього зросту чорного песика,   з  грайливими карими очима. Замість  привітання,  з усіх боків долинув шепіт:
- Живий…… Справжній……
Незнайомка  всміхнулася,  зайняла стілець  вчительки, що стояв з боку від столу:
- Добрий день, мене  звуть Ольга Олексіївна, можна просто Оля,  а це мій друг Боня, він попросив   до вас і розказати,  який він  надзвичайний
- Гав, Гав!
- Надзвичайний?!
- Так, він змінив моє життя
- Як?!
- Це було п’ять років тому, я працювала вихователькою у дитячому садочку,  одного ранку я прийшла на роботу, а на ґанку садочка лежав побитий, знесиленій пес…..
- Боня?!
- Так,  на його нашийнику був металевий медальйон на якому було чітко видно  три літери, БОН, а остання літера стерлась, от я і вирішила, Боня.  Мені стало його шкода, і я поїхала з ним до ветеринара – Це………
- Лікар, що лікує тварин!
- Так, Боню дуже довго лікували, він  дуже - дуже старався і одужав, а я зрозуміла чим хотіла би займатися,  допомагати тваринам, які живуть на вулиці………..
- Собакам………. А я більше кішок люблю!
-  Прекрасно, у моєї мами  живе чудовий кіт Томас,  і  я його теж дуже  люблю, як і Боню
- А  мене, коли я був у бабусі собака покусала………….
- Мені  дуже шкода, що так сталося,  давайте з вами домовимося,   без дорослих до собак підходити не можна, навіть якщо вона  вам дуже  подобається,   тоді вона вас не вкусить
-  Я дуже – дуже хочу собаку, та ми живемо у гуртожитку, там не можна, у  мене тільки хом’ячок……
- Не важливо де  ви  живете,  головне мати бажання  допомагати тваринам
- Як?!
- Просто, не ображати їх на вулиці,  не бити, не  кидати в них каміння, не кричати, зрозуміло?
- Так, а ще?
- Домовтеся з батьками, годувати тварин на вулиці, птахів, котів, собак,  не  важливо  кому і як ви допомагаєте,  важливо робити, це від щирого  серця!
- А  ви  як допомагаєте?
- Ми з Бонею вирішили допомагати, тваринам, що потрапили у  біду, знаходити нові родини, у нас є притулок, де разом живуть  коти та собаки, поки   ми не підшукаємо їм новий дім
- Гав, Гав!
- Так, так, дякую,  що нагадав, ще у  нашому притулку живе ворона
- Ворона?!
- Так,  її звуть Клара,  Боня знайшов її цієї зими  на прогулянці, Клара  потрапила під машину і у неї було зламано крило
- І ви теж знайдете їй родину?!
- Ні, ми з Бонею вирішили, що Клара, житиме у  нашому притулку





6

     Фотографуючись  з дітьми на згадку на шкільному подвір’ї, Боня раптом  усвідомив,  що попри все що він пережив, попри те, що він  не знайшов свою родину, він щасливий собака.  Тому що,   він зустрічав на своєму шляху більше  добрих людей та собак,  тому що  зустрів Олю, що у   них  є притулок,  і відбулася сьогоднішня зустріч.  А далі будуть нові й нові в інших школах, і навіть  інших містах. Так, світ  не стане в  одну мить кращим, але  почати змінювати  його на краще, ніколи   не пізно!
    
КІНЕЦЬ
               
                3.03.2014