Таинственный мир Ли Чень Дао -11- Туман...

ЛИ  ЧЕНЬ  ДАО

ТУМАННІСТЬ  НА  ДОТИК (http://www.stihi.ru/2014/07/20/1064)

                «Чи далека людяність?
                Ледве я до неї спрямовуюсь,
                вона до мене приходить.»
                (Кун Фу Цю Цзи «Лунь Юй»)

Якось
Коли ранок був туманним,
І його клапті білі і волохаті
Чіплялися
За молоді паростки бамбуку,
А чапля на далекому болоті
Мружилась у простір,
Бо навіть під ногами своїми
Не могла роздивитись рибу
У цій непрозорості.
Учні побачили
Як вчитель готував свій візок,
Пакував книги і пензлики,
Нікому нічого не пояснюючи.
Побачивши питання,
Що карбувалось в обличчях
Як в бронзовому дзеркалі літа,
Тих, хто називався його учнями,
Він відповів, що збирається
Їхати жити до східних варварів.
І хтось із юрби учнів
(Навіть не запам’ятали хто)
Вигукнув з відчаєм в голосі
(Мовляв, як же так, а ми?)
Чи може справді із співчуттям:
«Як же Ви зможете там жити?
Там же дикість!»
Але вчитель лише посміхнувся:
«Яка ж може бути там дикість,
Де буде жити шляхетний муж?»
І ніхто чомусь не зрадів,
Не сповнився піднесенням,
Не сказав, що хоче
За вчителем слідувати…
Тільки запитання
Так в цьому тумані й висіло…


************************************

ТУМАННОСТЬ НА ОЩУПЬ

                «Далека ли человечность?
                Едва я к ней направляюсь,
                она сама приходит.»

                (Кун Фу Эту Цзы «Лунь Юй»)

Как-то,
В одно туманное утро...
Когда мохнатые клочья тумана
Всё цеплялись
За молодые ростки бамбука...
А цапля на отдалённом болоте
Прищуривалась в простор,
Потому что даже под ногами
Не могла обнаружить рыбы
В непрозрачности этой...
Все увидели вдруг,
Как учитель готовит возок,
Книги с кисточками пакует,
Не объясняя никому ничего.
И, разглядев вопросы,
Что отчеканились в лицах,
Словно в бронзовом зеркале лета,
Лицах тех, кого звал учениками,
Он ответил им, что намерен
Перебраться жить к восточным варварам.
И тогда из толпы
Ученик ( а кто, позабыли)
Крикнул с отчаяньем в голосе
(Дескать, а мы? Как же так?)
И, может, вправду с сочувствием:
«Как же Вы сможете жить у них?
Там же дикость!»
Но их учитель лишь улыбнулся:
«Нет, там не может быть дикости,
Где будет жить благородный муж!»
Но никто не радовался,
Не воодушевился,
Не сказал, что хочет
За учителем следовать...
Лишь вопрос, их вопрос
Оставался висеть в тумане...