Нравится мне Лина Костенко

Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

... А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.

Ліна КОСТЕНКО

Верш вельмі падабаецца. Сугучны маім на сёння адчуванням.
Мой вольны дастаткова пераклад. Мовы такія падобныя...

Паслухаю я дождж.Падкраўся і шуміць.
Бляшаны гук вады, вясёлых кропель крокі.
Яшчэ імгненне бачу я застылае...
А азірнешся, ўжо гады на родным мне парозе...

А вось ужо стагоддзі. Ніхто ўжо і не ведае,
У імглістасьці душы ці, можа, Андрамеды-
Я ў мантыі дажджу, празрыстасці, шкляная,
Прыходжу да жывых, успомніць каб памёрлых дзесьці.

Цалую лёсы. І дзякуй скрыпачу.
Ён добра адыграў калісь маю прысутнасць.
Я дрэва, снег...і ўсё кахаю што -
І гэта ёсць цяпер мая зямная сутнасць.