Сполохане лiто...
Сонце стомлене в хмарах дрімає...
Все колись відболить і мине,
В світі вічним ніщо небуває...
Плаче липень холодним дощем:
Хтось сполохав, напевне, це літо...
Стихли птахи - сидять під кущем...
Як можливо такому радіти?
Свою тугу вкладаю в вірші,
Може сумно мені щей від того -
Хочу вірить в безсмерття душі
І у все, що нам дано - від Бога...
Хочу вірить, що ще повернусь,
Щоб побачити сонце і квіти...
Тільки зараз так сумно чомусь,
Плаче тужно сполохане літо...
Свидетельство о публикации №114071808542