Петро Куценко. Память

Стрижи исчезли в сумерках.
                И голос
Средь сумрака исчез —
                и на террасе
Вдруг, разом пусто сделалось и голо,
И немота разлилась в одночасье.
Вернулось стадо.
                Звуком молчаливым
Таился вечер, прячась за берёзы,
И колыхались
                за речным обрывом
Лишь отсветы на неподвижном плёсе.
И зримое — исчезло, и стеною
Вокруг легли, отшатываясь, тени,
И в краткий миг —
                из дней, прожитых мною,
Из мглы немой —
                в душе моей и в теле
Боль вспыхнула, но отступила сразу,
Увидел я, как обжигает, ищет
И сквозь рогожу чёрную, как сажа,
Ночь вкруг меня
                безмолвствует и дышит,
И знает то,
                чего ни я не знаю,
Ни тот,
                кому за вечностью поныне
Опять уста — холодные, немые —
Дыханьем я своим отогреваю...

Перевод с украинского


Петро Куценко

Пам'ять

Стрижі змайнули в присмерки.
                Чийсь голос
У присмерки змайнув —
                і на терасі
Зробилось враз так порожньо і голо —
Немов я опинивсь у позачассі.
Верталась череда.
                І переймали
Її вечірні звуки безшелесні,
І колихались за фортечним валом
Лиш відсвіти
                на нерухомім плесі.
І вже не від предметів,
                а від кроків
Лягали навкруги важкущі тіні,
І в мить якусь
                з моїх прожитих років,
Немов з імли —
                і у душі, і в тілі, —
Щем спалахнув
                і тут же згаснув, щезнув,
І я відчув, яка тривожна й тиха
Крізь мішковину темряви грубезну
Ніч звідусіль
                вдивляється і диха.
Мов знає те,
                чого ні я не знаю,
Ні той,
                кому край вічної безодні
Вже стільки літ вуста німі й холодні
Я диханням своїм відігріваю.