Він вплітав свої пальці в волосся, що пахло жасмином...
Він безсило упав, притиснувши її до землі,
І вдихав її ніжність...
... І гірко так пахло полином
І здалося йому в цю, таку бескінечну, хвилину,
Ніби він розчинився у передранковій імлі...
Ніби він – це земля, і оце, ледь рожеве небо,
І ці квіти, що вмила ранкова роса у траві...
І він знав, що усе, що йому цього ранку треба, -
Відчувати тепло, що його так манило до тебе...
І ці доторки пальців уверх і униз по спині...
15.04.2014
***
© Copyright: Наталья Сидорак, 2014
Свидетельство о публикации №114071700978
Свидетельство о публикации №114071700978
Рецензии