Лина Костенко - Готика...

Вольный перевод
стихотворения Лины Костенко
«Готичні смереки над банями буків»*
http://kostenko.electron.com.ua/menu3_1_12.html


Готика елей, куполА буков, 
Громов раскаты над краешком крон. 
Магию чёрную учу по буквам, 
И засыпаю, прочитав «Орион». 

А утром проснусь с вдохновлённым сердцем, 
С азартом весёлым в уме и глазах. 
На окнах Солнце расплещет скерцо
И смехом машин зазвучат тормоза.

Шабаш бесовщины «достал» человека
Со всей конфискацией душ под гармонь. 
И так подмывает в двадцатом веке
Забиться в пещеру, лелеять огонь. 

Свободы предтеча — расхристанный бег
Дум замурованных в убегающий дым. 
Шумит искр поток, устремившийся вверх, 
Из сизой крови каминных глубин.

Рассветы мои в изумрудном ворсе, 
В нытье от раздутых вовсю пустяков — 
Готика одиночества, готика строгости, 
Земляничные россыпи, будто кровь. 

Стою я здесь под задумчивым небом, 
На чёрных ветрах мировой заразы, 
И в битве вечной святого с позором нелепым 
Светлеет мой затравленный разум.

«Болят» диссонансы. Грустят симфонии. 
Ноты сливаются в раскатистый залп. 
Храню молчание, как зал филармонии. 
Бессонный, зачарованный Колонный Зал.

_________________________________________


*Ліна Костенко
«Готичні смереки над банями буків»
http://kostenko.electron.com.ua/menu3_1_12.html

Готичні смереки над банями буків,
гаркаві громи над країною крон.
Ночей чорнокнижжя читаю по буквах,
і сплю, прочитавши собі Оріон.

А вранці повстану. Обуренням серця,
веселим азартом очей і ума.
На вікнах розсиплеться сонячне скерцо
і рух засміється над скрипом гальма.

Обридли відьомскі шабаші фікцій
і ця конфіскація душ під гармонь.
І хочеться часом в двадцятому віці
забитись в печеру і няньчить вогонь.

Свободи предтеча — розхристана втеча
з мурованих дум у мандруючий дим.
Дзвенить ручаїв стрімголова малеча
блакитною кров’ю камінних глибин.

Світанки мої у смарагдовій ворсі
над кумканням всіх ропухатих дрібниць —
готика самотності, готика суворості,
рубінові розсипища суниць…

Отут я стою під замисленим небом
на чорних вітрах світових веремій,
і в сутичці вічній святого з ганебним
світлішає розум зацькований мій.

Болять дисонанси. Сумують симфонії.
Пручаються ноти в розпечений залп.
Будую мовчання, як зал філармонії.
Колонний безсонний смерековий зал.