Петро Куценко. Отцы нам часто снятся молодыми...

Отцы нам часто снятся молодыми,
Счастливыми...
                И тихо, без забот
Идут себе по глади чистых вод
Меж берегов рассветных, над какими

Светло блестит небесная роса,
И стелятся вокруг как можно тише
Туманы,
              и подслушивают птицы
Свои и все иные голоса.

Такими их за мглой прошедших лет
Нам не увидеть
                средь полей и весей.
Идут в одежде – ветхой и истлевшей,
И солнечно-прозрачной,
                точно свет.

А ближе глянешь –
                небо и вода
То ль жаром,
                то ли холодом в их лица
Вошли,
                чтоб стать единым целым, слиться,
Как марево, в каком ещё видна

Печаль их глаз и отголоски слов, –
И позовёшь,
                но нет уже ответа,
Лишь ласточки кружат на склоне лета
Над светлыми руинами годов.

Перевод с украинского


Петро Куценко

* * *

Батьки нам часто сняться молодими
Й щасливими.
                Немов ще без турбот
Ідуть собі по плесу чистих вод
Між берегів ранкових, над якими

В переблисках небесної роси
І стеляться, й стоять рожево-сині
Тумани
                і підсвічують пташині
В собі й навколо себе голоси.

Такими їх між вичахлих років
Не вгледіти нам більше
                ані разу.
Ідуть у вбранні, ветхому від часу,
І в ілюзійно-сонячнім,
                легкім.

А ближче глянеш:
                небеса й вода
Чи спекою,
                чи холодом в їх лиця
Війнули –
                і зімкнулися, злилися
У марево, в якому ще гойда

Їх очі й голоси з усіх боків.
І кличеш – не докличешся.
                Нікого.
Лиш ластівки щебечуть від порога
Над сонячним руйновищем років.