Вдивляюся загиблим героям у вічі,
що сяйвом лишились на фото.
Та сліз уже бракне на прощальнії віче,
та поминати що-день патріотів.
Не знаю, чи стачить душевного болю,
чи крику у грудях достатньо,
щоби окупить їхню жертву за волю,
за майбуття наше ратне.
Не знаю чи стачить тих мук у пологах,
ночей не-доспаних та днів у тривогах,
щоб у материнській любові й турботі,
ростити, Країно, тобі патріотів.
Та знаю, чому ти голівку схилила --
загиблих синів, до грудей притулила...
Вкраїнонько мила, твою мрію крилату,
їх душі до неба, завжди, будуть здіймати!
І знаю, що буде: народ не забуде!
Ратною силою волю здобуде!
Щоби над синами загиблими, Мати,
голівки тобі, вже повік не схиляти!
(ХТ 14.07.2014)
Знаю що буде
© Copyright: Хт Ксения Тим, 2014
Свидетельство о публикации №114071600252
Свидетельство о публикации №114071600252
Рецензии