Л. Костенко. Стояла груша, зеленел лесочек...

Лина Костенко, украинская поэтесса

(вольный перевод)

Стояла груша, зеленел лесочек.
Синело небо, плыли облака.
Звенела груша тонким голосочком,
как-будто в детство давнее звала.

Мы долго с нею в поле говорили,
не слыша даже грохота дорог.
Мои тяжело-каменные гири
старый Сизиф тем временем стерег.

Стояли мы, как две подруги рядом.
Друг дружке раскрывая тайны все.
Она боялась осени прохладной,
а я боялась шумной суеты..

Вдвоем мы долго слушали кукушку.
А тучи шли, будто нездешний дым.
Сизиф курил любимую им трубку,
Хотел он быть, как прежде, молодым.

Июль, 2014г.
-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=-=
(оригінал)

Стояла груша, зеленів лісочок.
Стояло небо, дивне і сумне.
У груші був тоненький голосочок,
вона в дитинство кликала мене.

Ми з нею довго в полі говорили,
не чули навіть гуркому доріг.
Мої важкі, мої щоденні брили
Старий Сізіф тим часом постеріг.

Стояли ми одна супроти одної.
Ні з чим не крились, не хотіли йти.
Вона боялась осені холодної,
а я боялась шуму й суєти.

Удвух із нею слухали зозульку.
І хмари йшли, як нетутешній дим.
Сізіф курив свою гіркущу люльку,
йому хотілось бути молодим.
************************************