обдивилось небо світ,
угорнулось в хмар думки…
від прудкого бігу стих
зупинив вітрисько біг…
може тільки на хвилинку?
зоддалік, з глибинних мрій
він тікав уже звідсіль,
але знов зробив зупинку,
подивився в очі тиші,
в ній угледів він себе,
де Любов, як Вічність вже
полонила серце глибше –
ще сильніше за надію,
бо ж ім’я Любові – Віра!
Дух звільниться врешті тіла,
аби сталася подія,
щоб закохані зустрілись,
де б лишилися удвох!
заживеться, як хотілось,
і розлук не буде вже…
Сталось так, як сталось... вже...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114071501635
Свидетельство о публикации №114071501635
Рецензии