Ты рисовал меня

                Из Веточки Вишни 
                (романс)

Ты рисовал меня и так глядел внимательно.
Пусть за окном метель, а в доме тихом - рай.
Лишь чуть подрагивает кисть в руках старательных.
Дышать боюсь - но ни о чём ты не пытай.

Во власти вьюг - мир за стеклом, а в нашем - музыка.
И воск расплавленный стекал по пальцам свеч.
Сплетались мысли. И душа из платья узкого
К тебе рвалась... всё тише спутанная речь.

Под небом звёздным ночь плетёт снежинок кружево,
А на мольберте - бледно-розовый рассвет.
Слова несказанные в белом танце кружатся.
Потом растают в вихре лет, как тает снег...


Ти мене малював...  сині очі  дивились захоплено,

за вікном хуртовина, а в домі трояндовий рай...

Ледь  тремтіла рука і голубила поглядом

я тебе.... але ти  ні про що, я прошу,  не питай.

Сніг заносив той світ, а у нашім -  весняна рапсодія,

свічка мліла в знемозі  в обіймах палкого вогню.

І спліталися пальці,   і душ  мерехтлива  мелодія...

і несила мовчать, та я й слова,  повір, не зроню.

Снігове полотно під сузір' ями  срібно - незаймане,

на мольберті  чийсь погляд і  ніжно рожевий розмай...

і несказане нами  лишилось  чарівною тайною,

і розтануло в мареві  днів і снігів : -не питай...