котилась думка диким полем,
цуралась вітру, його долі…
дражнилась тиша: «я з тобою»,
мов гралась в піжмурки з любов’ю…
байдужа злива поєднала
розлуку з диханням вокзалу,
перон пустий – надії доля,
і душу крає вітру воля…
проходить час безмовно далі,
лупцює душі дощ печалі…
живий живе й гадає знов
на пристрасть сю, що у полон
іде розпукою життя
без сліз щодня сама…
а душу крае воля
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114071401460
Свидетельство о публикации №114071401460
Рецензии
