Ми так не хочемо

Не плачте, мої діти,
Бо лихо буде з вами,
Не плачте, мої діти,
Бо вони начебто все знають.

Та знають вони,
Як у темряві йти,
І у темряві тій жартівливій
Переплутати з чортом стежки.

Та знають вони,
Як у темряві йти,
І у темряві тій, що без дону,
Переплутати людську лону.

Як орел вбивав Прометея,
Так у їх серцях живе отрута,
І до поки вона гідність руйнує,
У кайданах залишиться слово чесне.

І що тій отруті до того хлопчиська,
Який зараз, ось там, тремтить?
Ненька загинула, батько до війська,
А його серце по світу летить.

Він ще зовсім малий, не розуміє,
Що та отрута батька забере з годину,
Таки дай Господь йому сили
Знайти ще хвилю щасливу.

А він тремтить, він посміхається до батька,
Бо ще малий, бо це для нього щаслива мить,
Бачити єдину в усьому світові Людину,
Пригорнутися до серця, теплішого від сонця, на хвилину.

Батько, не журися, а споглянь
На свою дитину в небі, поруч з Богом,
Та всі його тривоги доглядай:
Не дай сплутатися з чортом.

Вітер повіє у полі,
Заспіває лагідну пісню,
Сонечко обігріє долю,
Не журися й опісля.

Не журися, коли твоє ангелятко
Проклинатиме долю з  ранку:
Дощ мине, мине тривога,
А опісля буде й  чиста дорога.

Пригорни, прошу, свою дитину,
В цю лиху, останню хвилину,
Подивися в мокрі її очі
Та не журися тієї ж ночі.

Зірки зійдуть, візьмуть весь біль,
Темінь ночі приховає всі незгоди.
Не журися, бо вже не в змозі,
Пригорни дитину, сліз не лій.
 
Та за що ж тебе можна покарати?
За те, що останнього знайшли?
Та за що ж тебе можна покарати?
Подивиться на хлопчини штани!

Кому він буде зараз вже потрібним?
Немов лелека, негарна, немічна,
Всім в усьому буде  винен.
А провина то чия?

Та отруті вже немає протистояння,
Вона цариця, володарка сердець.
Та подивиться, як батько ще журиться,
А як ще гаряча хлопчика душа?
Та за що ж вбивати щастя?
Хіба за те, що можна покохати?
Та за що ж вбивати щастя?
Хіба за те, що отруту можна покарати?

Хіба за те що воно прекрасне,
І ми тоді не маємо клопіт,
Хіба за те, що воно духмяне,
І воно тоді лікує  світ?

Тільки вітер і зостався неспокійним,
І навіть що сили клонить вниз до долу
Ту отруту, що серця так захопила,
Щоб батько не журився, був спокійний.