Вивіряє думка слово.
Б’ється серце невгамовно,
доки тишу колискову
не стурбує вітер-злодій
буде більш зізнання слів.
Проковтнувши шелест мрії,
згубить дихання дівчиська…
Несподівано навіє
блиск в очах, сміливо-звичний,
пристрасть усмішки її…
Докорятиме собі він,
десь за берегом, за іншим…
Від низин у височінь
божевілля вхопить відчай
небайдужу власну тінь…
Скрипнуть двері в грудях болем,
од зоветься справжня пам'ять…
Про своє забув би може,
та натхнення знову ранить,
і крокують далі в світ,
плинуть дні на самоті…
Мить натхнення тишу ранить...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114070807380
Свидетельство о публикации №114070807380
Рецензии
