Покотилося з гори наше щастя,
І над прірвою грозилося впасти,
Зупинилося на краю безодні,
Щоб не завтра щось робили – сьогодні.
Подивилося на нас, та й спитало:
Було щастя вам багато чи мало?
Почекало, позітхало, та й впало.
Може, дійсно, забагато ми мали?
Пізнається майже все в порівнянні,
Щастя теж належить цьому пізнанню,
Чи багато його мали, чи мало?
А тепер воно і зовсім пропало…
4-07-2014 В. Пригорницький
Щастя
© Copyright: Виталий Пригорницкий, 2014
Свидетельство о публикации №114070804501
Свидетельство о публикации №114070804501
Рецензии