Петро Куценко. В ночи гроза прольётся...

В ночи гроза прольётся,
                и в окне
Засветится лицо её шальное,
Чуть осветив дорогу в пелене,
И ты вернёшься, чтоб побыть со мною.

В горящих блёстках распахнётся свет
Тяжёлою водой над миром утлым,
И шёпот наплывёт
                листве вослед
Дыханием -
                дрожащим, белогрудым.

И нас поглотит жгучий воздух тьмы
В тревоге горькой, в головокруженье,
Так,
         словно целый век боролись мы,
И лишь на миг слились в изнеможенье.

А утром - через двери и окно
Рассеется пустой остаток ночи,
Сиренью шелестя над нашим сном,
Безмолвно открывая наши очи.

И ты воскликнешь:
                "Это же не ты!"
И я воскликну:
                "Я тебя не знаю!"
И разлучит нас пламя высоты,
Да ветра свист - от края и до края.

Перевод с украинского

Петро Куценко

* * *

Вночі прийде гроза,
                і у вікні
Засвітиться лице її шалене,
Осяє шлях, розмитий вдалині, —
І ти сама повернешся до мене.

В гарячих зблисках розчахнеться світ,
А потім вже й страшна вода прибуде,
І шепіт наш
                спливе за листям вслід
Крізь дихання —
                тремтливе, білогруде.

Поглине нас жагучий дух пітьми
У млоснім болі і гіркій тривозі,
Так —
                наче цілу вічність бились ми
І лиш на мить злилися у знемозі.

А ранок — вийме двері і вікно,
Перенесе їх десь на той бік ночі.
Розкущаться бузки над нашим сном
І тихо нам обом розтулять очі.

І ти аж стрепенешся:
                — Це не ти!—
І я — аж стерпну:
                — Я тебе не знаю! —
І знов розкинуть нас гулкі світи
Та свист вітрів — від краю і до краю.