1

Прохолодний нічний вітерець колихав фіранки. На розшитому сріблястими нитками білому полотні виблискувало місячне сяйво. Здавалося, це теплої літньої ночі жартівливі феї граючись, розкидували білі сніжинки по підвіконню. У комині полум’яні саламандри виконували свій містичний танок, висвітлюючи обличчя слухачів. Навіть тріскучі свічки притихли, вся природа навкруги вслуховувалася у розповідь сивого Казкаря. Присутні зачаровано слухали містичні оповіді про минулі часи, про Чарівника та Живі Гори, про гомінливий Струмок.. Діти та дорослі слухали дідові казки зачаровано - час тут летів непомітно.
Ввижалося, ніби ти опинився серед Зоряної поляни, обережно ступаючи серед пахучих трав, щоб часом не наступити на сплячу зірку, втомлену від зоряної варти. Вузька стежка пролягає до Тихих Сосен, де, за повір’ям, живуть сни. Кожне сновидіння – це перлина, схована у мушлю. Важко знайти Тихі Сосни, та ще важче знайти в них прихований березовий гай, де, на кожній красуні-березі ростуть мушлі з найпрекраснішими снами. Там ніхто ніколи не знайде нічне жахіття чи примару – щодня Вартовий ретельно вибирає занесені вітром в гай жахи.
Вже зажевріло на сході рожеве полум’я сонця, коли скринька оповідань спорожніла, присутні прокинулися від марення.
Я пішла гасити свічки, полум’я в комині вже майже догорало. Присутні розходилися по домівках. Я вже давно мешкала в цьому дивному будинку, такому ж таємничому та містичному, як і його господарі. Приходив день,а з ним приходила і відома туга. Невидимим чуттям приходило усвідомлення, що мій час вичерпувався, і кожну мить я намагалась вловити, закарбувати в пам’ять, так само жабідно ловлять повітря потопаючі. Та час спливав.
*
Будильник дзвенів громом серед ясного неба. І не було від того грому ніякого спасіння. Тепла ковдра ніяк не хотіла відпускати. Хотілося втопитися в її теплі та розчинитися у нічних видіннях.