Карколомним поглядом трима ш мене...

Карколомним поглядом тримаєш мене на відстані і я долонями своїми намагаюсь хоч трохи зігріти твоє іноді крижане сердце. Ти вимагаєш і я вже не можу не підкорюватись твоїм бажанням, які залишають опіки на тілі моєї сутності. Холодне повітря твоїх думок стає для мене новим киснем, і я іноді зовсім не розумію, у чому сенс мого сьогодення поряд з тобою. Ще ніколи раніше мені не було потрібно шукати глібинний сенс слова, замислюватісь над формами, намагатись віднайти саме те, що стане найбільш точним відлунням почуттів. Слова завжди були моєю особистою магією, моїм особистим екстазі, світлом моєї реальності. Вперше в житті я не можу відтворити тих слів, які б знайшли відклик у твоєму серці і змусили б його хоча б на мить забитися частіше... І це не просто боляче, це щось схоже на безсилля, яке виламує мої руки і в той же час підіймає мене з колін. І я шукаю відповіді на ті питання, на які немає відповідей. І я відчуваю, як через цей неїмовірний біль ніби народжуюсь знов, падаючи у безодню і намагаючісь знайті власні крила. І продовжую вірити, що це можливо...

29 апреля 2014