Жене сильний вітер чорнії хмари.
В них заховав він грому удари.
Стріли вогняні метких блискавиць,
Та льодяники з граду, що летять долілиць.
Пригинає той вітер гілля до землі,
Ледь тримаються вічні дерева, не те, що малі.
Шквал дощу увірвався в тишу мою.
Очі в низ – босоніж у калюжі стою.
Розтріпав оцей вітер волосся моє.
Холодними краплями по обличчю б’є.
І не зрозуміло навіть мені
Чи то сльози негоди, чи то сльози мої.
Гримнув грім із небес, і здригнулась земля.
Блискавиця сполохала в саду солов’я.
Коли вийду я вранці на чисту росу,
Чи почую іще раз той спів про красу?
01/07/14
Негода
© Copyright: Наталия Боровская 2, 2014
Свидетельство о публикации №114070505496
Свидетельство о публикации №114070505496
Рецензии